Чорнобиль – 30 років скорботи…

2016-04-26

Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд. Важким колесом „прокотилась” Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні на Україні. Весною потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо і ніколи не затьмарить.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік стали до ладу діючих чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції, виникло місто. Його назвали Прип’яттю – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітників не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалась річка.

/Files/images/db6ceac02e26.jpg

Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Саме в таку із ночей, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській атомній станції сталася аварія – вибухнув один із блоків. Ті, хто тієї ночі не спав, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум’я. Та ніхто тоді гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне.

Після вибуху виникла пожежа. Могло трапитися найстрашніше, якщо вчасно не погасити полум’я. Адже поряд атомні реактори. Не лише Україна опинилася перед загрозою великої катастрофи, а й країни Європи. Часу на роздуми не було.

/Files/images/11-5257e773de39e..jpg

Першими сигнал тривоги почули пожежники. Вони кинулися рятувати станцію. Воюючи з вогнем, сімнадцять відважних пожежників рятували не просто державне майно чи споруду, рятували нас з вами.

Пожежу загасили. Вогню не дали перекинутися на інші будівлі електростанції.

...Шість портретів у чорній рамці, з них на нас дивляться:

Лейтенант Володимир Правик

Лейтенант Віктор Кибенюк

Сержант Микола Ващук

Старший сержант Василь Ігнатенко

Старший сержант Микола Титенок

Сержант Володимир Тищура

/Files/images/63.jpg

Під час вибуху атомного реактора утворилась радіоактивна хмара, яку понесло по Україні. Радіоактивний пил осів на багатьох територіях. Було зафіксовано підвищений рівень радіації в Польщі, Німеччині, Румунії. Але найбільше постраждало українське Полісся.
Чорне лихо чорнобиля. Воно принесло людям страшні хвороби, повільну смерть, поруділі ліси, хати-пустки.
Страшним лихом для всього українського народу стала та аварія на атомній станції. Це сотні і тисячі хворих і калік; села і міста, які аж «світяться» від радіонуклідів, радіаційний фон у деяких місцях у десятки разів перевищує допустимі норми. Забруднені всі райони, куди тільки сягнула чорна хмара чорнобильського лиха.
У ті дні, коли тривали роботи з ліквідації наслідків аварії, коли тисячі людей не шкодували власного здоров'я, з'явилось антигуманна постанова про приховання відомостей щодо масштабів катастрофи.
29 квітня колона із 100 автобусів вивозила з Прип’яті, з небезпечної радіоактивної зони жінок, дітей, літніх людей. Вивозили із запізненням на два дні. Жителів міста ніхто не попередив про аварію. Сотні дітей гуляли на вулицях, гралися вже в радіоактивному піску, купалися в річці. Це були вихідні дні.

/Files/images/Цікаві-факти-про-Чорнобиль.jpg

Тепер на одному з кладовищ, недалеко від входу, простягайся акуратні рядки однакових могил. Білі мармурові дошки, золоті написи, дата смерті майже однакова — 1986 рік. Там поховано героїв Чорнобиля, тих, хто віддав своє життя заради нас, майбутнього України.

/Files/images/img0.jpg

Нині поля і луки, ліси і озера, річки і ставки поблизу Чорнобиля уражені тяжкою невидимою хворобою, яка залишиться незагойною виразкою на лоні природи, закарбується в серцях тих, хто покинув рідну домівку, обжиті місця, могили своїх батьків. Важко було їм залишати рідні хати, усе те, що вони нажили своєю працею, — ніби відірвати частку свого серця. Сумні і трагічні почуття огортають душу, коли з телебачення чи газет дізнаємося про «самоселів» — людей, які прикипіли серцем до рідних домівок, милих окові краєвидів, до политої їхнім потом землі, де вони народилися, де знайшли останній притулок їхні пращури. Літні люди і малі діти біля них...
«Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни.Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...
26 квітня – День національної жалоби. День пам’яті по загиблих у Чорнобилі.
Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам'яттю до померлих від радіаційного смерчу. Адже, скільки б не минуло часу, а чорний день чорнобильської трагедії завжди хвилюватиме людей – і тих, хто народився далеко від покривдженої землі, і тих, кого він зачепив недобрим крилом. Цей день, 26 квітня 1986 року, завжди об’єднуватиме всіх людей одним спогадом, однією печаллю.
Дзвонять дзвони. Вслухайтеся в їх мелодійний звук. У ньому тривога і благання. Люди! Бережіть землю, на якій народилися! Не перетворіть її на пустку! Не дайте розповзтися Чорнобилю по всій Україні!

Прес-центр

Кiлькiсть переглядiв: 355

Коментарi